У 2024 році Україна відкрила в Африці сім нових посольств –  у Мавританії, Кот-д’Івуарі, Гані, Ботсвані, Руанді, Мозамбіку та Демократичній Республіці Конго.

Наприкінці року Президент Володимир Зеленський призначив  послом України в ДРК Василя Гамяніна, який перед тим очолював дипломатичну місію в Індонезії. У Кіншасу він попросився сам, бо, за словами дипломата, робота у Джакарті в якийсь момент перестала бути для нього викликом.

Після вручення 10 квітня вірчих грамот президенту ДРК Феліксу Чісекеді Василь Гамянін має змогу стикатися з ними щодня, адже на новому місці будує дипломатію з нуля.

У розмові з Укрінформом посол розповів про те, що йому подобається у  конголезцях, про  протидію російській дезінформації та про те, як він бачить потенційний Клондайк для України і ДРК.

Я ПРИЇХАВ У КОНГО, ЩОБ В АФРИЦІ БУЛО МЕНШЕ РОСІЙСЬКОГО «АКВАФРЕШУ»

- Пане Василю, ви перший посол України в ДРК із резиденцією в Кіншасі. Що це означає для України і особисто для вас?

- Про Демократичну Республіку Конго можна писати невеличку дисертацію, бо це не просто велика країна, а буквально серце Африки: дев'ять сусідів довкола, весь басейн ріки Конго, яка є другою за повноводністю рікою у світі. Тобто на цій території зосереджений невичерпний запас прісної води, за яку в світі може початися не менша боротьба, ніж свого часу за володіння нафтою і газом.

Конго багата на різноманітні ресурси, і при цьому Україна була тут абсолютно відсутня. 

Пам’ятаєте слова першого землянина, який ступив на Місяць, що це «маленький крок для людини і величезний стрибок для людства»?

Так-от, наше маленьке посольство у Кіншасі – це величезний, просто гігантський стрибок України в Африку. 

Уявіть собі карту світу, а на ній українські прапорці в тих країнах, де є наші диппредставництва. І тут два з половиною мільйони квадратних кілометрів у серці Африканського континенту. Це важко передати словами! І все практично з нуля. 

А для мене особисто це надзвичайно великий виклик і відповідальність. 

Бути першим послом у будь-якій країні дуже непросто, бо потім завжди будуть рівнятися на перший сет довідок, тез, принципи роботи, рівень офіційних контактів, активність спілкування з місцевими ЗМІ тощо.

Я ДУЖЕ ХОТІВ ЧЕЛЕНДЖУ, ЯКОГО В МЕНЕ НІКОЛИ НЕ БУЛО

- Днями в одному з подкастів Дмитро Кулеба розповів, що, коли він ще був міністром закордонних справ, один посол, який працював «у дуже якісній азійській країні», сам йому подзвонив і сказав, що хоче поїхати в Африку, бо в країні перебування зробив усе, що міг, а там новий горизонт, нова амбіція, новий виклик. Кулеба не називав прізвища, але мені здалося, що він мав на увазі вас. Можете, як то кажуть, підтвердити чи спростувати?

- Відповім дипломатично. По-перше, я не буду нічого спростовувати. Дмитро Іванович – вельми шанована мною людина, ми з ним давно товаришуємо, не близько, на жаль, але достатньо чесно, я б так сказав. Ну, я не знаю, про кого він говорив. 

По-друге, я ніколи не казав, що досяг стелі.

Коли в нас була розмова, я сказав, що створив хорошу злітну смугу, щоб мій наступник зміг на цій базі спокійно працювати. 

А для мене Індонезія в якийсь момент перестала бути викликом. Чому? Є багато причин, в основному ідеологічного характеру, які властиві самій Індонезії.

«Сплячу красуню» такого масштабу будити дуже важко. Там потрібна людина виважена, спокійна і з величезним терпінням, якого у мене, можливо, трохи не вистачає. 

Тому я дійсно сказав, що дуже хочу челенджу, якого в мене ніколи не було.

- Коли ви його шукали, то мали на увазі саме ДРК чи були згодні на будь-яку країну? 

- Ні, конкретно цю. В Африці давно планувалося відкриття десяти українських посольств, і з тих країн, які я побачив у списку, зрозумів, що оце вона!

Я написав обґрунтування на декілька сторінок, чому хочу поїхати в ДРК. Найперше – щоб там не з'явився російський «аквафреш» у великій кількості.  

Я бачу, що коїться в сусідніх державах: Центральна Африка – «Вагнер», Малі – «Вагнер»,  Судан – «Вагнер».  У  Республіці Конго зі столицею Браззавіль ніби все благополучно, але їхній президент їздив до Путіна на парад. А деякі сусідні країни зміцнюють відносини з Білоруссю, Росією, Бразилією тощо.

Напевно, найперший мій порив – щоб цього всього не було.

І наш прапор тут точно займатиме певне місце і не дасть змоги російській чумі розлізтися по цій країні.

Звісно, ми тільки почали, але я чув від послів країн-партнерів з Євросоюзу та інших: «Добре, що ви тут, це дуже потрібно!».

Крім того, я давно казав, що ДРК – наш потенційний клієнт, бо практично всю українську продукцію ми можемо сюди або продавати, або інвестувати і виробляти разом. Це може бути агропром, різноманітне обладнання, технології, кібербезпека, мала гідроенергетика, переробка продуктів, якісь культурні речі, яких тут ніколи не бачили. Наприклад, колекція Музею Ханенків у Києві налічує аж 10 предметів мистецтва Конго. 

Тут на всю країну один симфонічний оркестр, чому б сюди не прийти українській музиці?

Тож, як то кажуть, просто неоране поле, нам треба все це брати і нести сюди.

ЯКЩО УЯВИТИ, ЩО РИНКОМ ДЛЯ НАШОЇ ПРОДУКЦІЇ БУДЕ ЛИШЕ КОНГО, НАМ ЦЬОГО ВИСТАЧИТЬ

- Від деяких українських експертів можна почути,  що Україні не слід розпорошувати наші далеко не безмежні ресурси на країни, які не є впливовими, зокрема, африканські, а краще зосередитися на контактах з основними геополітичними  гравцями. Що б ви їм відповіли?

- Я, чесно кажучи, хотів би з ними поспілкуватися. Бо ви мало знайдете фахівців, приміром, у сфері органічної хімії, але всі знають, як виховувати дітей, грати у футбол і керувати державою.

У ДРК живе близько110 млн людей, які готові споживати те, що ми їм запропонуємо. Але до них треба дійти –  сконтактувати з компаніями, з людьми, дізнатися про особливості виходу на місцеві ринки, а після цього привезти ці товари. Це все челендж.

Плюс не забувайте, що Конго – це безмежне джерело ресурсів. А якщо в нас є технологія виробництва чогось, для чого потрібні місцеві ресурси, то чому б не прийти й не сказати, що давайте гарантії, а ми інвестуємо і налагодимо виробництво, щоб ви продавали не руду, а продукт, скажімо, батарею чи хоча б мідний дріт або кабель. І це буде круто, це ж Клондайк для обох країн! 

Я завжди кажу: якщо уявити, що раптом для нашої продукції зникли всі ринки у світі, а залишилося лише Конго, нам цього вистачить.

- Після першого пресбрифінгу в ДР Конго ви написали у Фейсбуці, що почали відчувати і любити цю країну. Розкажіть про свої перші враження.

- Мене дуже дратують в людях такі риси, як нещирість, брехливість і байдужість. Так-от, конголезці небайдужі, їм усе цікаво, вони не чванькуваті. В них є якась природна щирість – чи це буде охоронець посольства, другий віцеспікер сенату, чи радник президента. Вони завжди з тобою поспілкуються, дадуть відповідь на запитання.

Звісно, тут є проблеми, як і у всіх країнах. Це, я б сказав, дуже молода демократія, тому багато з того, що ми пам’ятаємо по 90-х роках, тут присутнє, і це природно. 

Ще мене вразив один момент, який стосується Конго опосередковано. Здавалося б, послами тут мають працювати такі собі суворочолі чоловіки. Але такі країни, як США,  Велика Британія,  Бельгія,  Нідерланди,  Іспанія і ще кілька мають тут послів-жінок. Це фантастична команда енергійних, закоханих у цю країну дипломаток різного віку, які абсолютно нормально працюють. Ще й діти-тінейджери до них сюди приїздять.

- Наприкінці лютого посольство порадило українцям утриматися від поїздок у ДР Конго у зв’язку зі значним погіршенням безпекової ситуації. Якою вона є зараз?

- В лютому в Кіншасі були протести,  викликані загостренням конфлікту на сході Демократичної Республіки Конго, тому ми не радили їхати. (Члени угруповання M23 під час масштабного наступу, що тривав з 23 по 30 січня 2025 року, захопили місто Гома  – столицю провінції Північне Ківу в ДРК. Уряд країни звинувачує Руанду в підтримці, фінансуванні та озброєнні цього угруповання. Протестувальники звинувачували західні країни, зокрема Францію, Бельгію, США та інші, у бездіяльності або навіть у співучасті через їхні дипломатичні та економічні зв'язки з Руандою. Це призвело до нападів на посольства цих країн у Кіншасі, включаючи підпали та вандалізм. – Авт.)

А зараз усе нормально – я часто ходжу пішки, і в мене не виникає жодних проблем.

ЧЕРЕЗ ДУЖЕ ОДНОБОКУ ДИПЛОМАТІЮ МИ ВТРАТИЛИ КУПУ МОЖЛИВОСТЕЙ І ПОТЕНЦІЙНИХ ПАРТНЕРІВ

- Чат GPT на моє прохання схарактеризувати відносини ДР Конго з Україною назвав їх нейтрально-позитивними, а з Росією – обережно-нейтральними. Чи ви згодні з такою оцінкою штучного інтелекту?

- Абсолютно! З Україною все зрозуміло – у нас війна, агресія, люди страждають, нам співчувають.

А щодо Росії... Це мої припущення і спостереження, але конголезці усвідомлюють, що Росія є членом Ради безпеки ООН, і не простим, а з правом вето, а їхні питання багато в чому потребують ресурсів ООН і рішень Радбезу. 

Нагадаю, що резолюція Ради Безпеки ООН була ухвалена одностайно (Резолюція N2773 від  21 лютого 2025 року у відповідь на загострення конфлікту в східній частині Демократичної Республіки Конго, спричинене наступом руху M23, – авт.). Конголезці дуже пишаються тим, що всі проголосували «за», і що весь світ на їхньому боці.

Це важливо для Конго, і вони розуміють, що, умовно кажучи, псувати відносини з Росією не варто. Але й розвитку цих відносин я, чесно кажучи, не бачу, хоча в російському посольстві в Кіншасі працюють дуже нехороші люди, які намагаються й так, і сяк просувати свою лінію. На щастя, не дуже успішно. І, я думаю, що з нашою активізацією це буде ще менш успішно.

- Я прочитала на сайті посольства, що з 2020-х років політичні контакти України з ДРК ініціюються українською стороною, а телефонна розмова президентів України та ДР Конго 9 серпня 2022 року була першою в історії дипломатичних відносин між країнами. Чому конголезці нами не цікавляться?

- На моє переконання, за останні 30 років на багатьох дипломатичних  напрямках у нас були глибокі провали. 

Через дуже однобоку дипломатію ми втратили купу можливостей, ресурсів і потенційних близьких партнерів.

До прикладу, Монголія, два президенти якої за останні 25 років були випускниками українських вишів (президент Монголії з 1997 по 2005 рік Нацагійн Багабанді навчався в Одеському технологічному інституті харчової промисловості, а президент Монголії з 2009 по 2017 рік Цахіагійн Елбегдорж  – у Львівському вищому військово-політичному училищі, – авт.), приймає у себе військового злочинця Путіна і не заарештовує його, а монгольські військові марширують у нього на параді. Ну, слухайте, це провалля, бо це ж серйозна країна!

Неправильно було завжди орієнтуватися лишен на Захід.

Колись китайські друзі казали мені (В.Гамянін у 2011-2013 роках працював у посольстві КНР, – авт.), що спочатку ми повинні познайомитися – потиснути руку і подивитися один одному в очі, потім зустрічатися, потім товаришувати, у більярд пограти, познайомитися з дружиною і дітьми, а вже після цього ми почнемо робити великі справи – бізнес, співпрацю.  Оце правильний вектор. 

Тому, на мою думку, ми молодці, що ініціюємо ці політичні контакти з ДРК.

Я кажу конголезцям на різних конференціях і зустрічах: «Зрозумійте, що Україна ідеологічно і ментально набагато ближча до Конго, ніж ми або ви до Росії. Бо цього духу свободи у Росії й близько немає, там заскорузле імперське мислення, а ми з вами вільні люди! Ви розумієте, про що йдеться, коли я кажу про агресію, бомбардування і про страждання». Оце важливо.

ДР Конго – це величезна країна, подекуди дезінтегрована логістично, ідеологічно та інфраструктурно, їм є чим зайнятися у себе вдома.

Тож честь і хвала Україні за те, що ми відкрили нові посольства в Африці.

Минулого року відбувся перший в історії візит міністра закордонних справ України в деякі африканські країни (Малаві, Замбію та Маврикій, – авт.), цьогоріч – перший в історії візит президента України в Підсахарську Африку (24 квітня Володимир Зеленський відвідав Південно-Африканську Республіку, – авт.)  Це ж фантастика! Я цим просто пишаюся.

КОЛИ Я ПРИНІС ПРЕЗИДЕНТУ ДРК ФУТБОЛКУ ШОВКОВСЬКОГО, ВІН БУВ ПРОСТО ЩАСЛИВИЙ

- Тобто коли під час вручення вірчих грамот президенту ДРК Феліксу Чісекеді ви запросили його відвідати Україну, він знав, де це?

- Президент Чісекеді – духовна і розумна людина, він справив на мене дуже приємне враження. Крім того, у нього прекрасна команда. Тож він, звичайно, знав.

Домовленості про зустрічі президентів уже були, але вони кілька разів зривалися – один раз, коли на сході ДРК почалася ескалація, другий – тому що у нас були слоти буквально по 15 хвилин, третій – коли президент Чісекеді мав уже летіти до нас із Польщі, але Росія почала масовані ракетні обстріли, і були влучання по Києву.

- Тобто, в принципі, ці контакти готуються, робота триває?

- Так, наполеглива і дуже цілеспрямована.

Для мене важливо було показати президенту Чісекеді, що ми не лише запрошуємо його в Україну, а що в Україні знають і розуміють Конго. І він, чесно кажучи, був трошки здивований, мовляв, ви й це знаєте?

Ми розмовляли з ним про якісь специфічні речі плюс окремою темою був футбол.

Розповім про один цікавий момент зустрічі, за який я дуже вдячний своєму другу Олегу Кохану, – можливо, ви про нього чули як про продюсера фільму «Війна очима тварин».

Я йому подзвонив і сказав, що у мене через тиждень може бути вручення вірчих грамот, мені дещо потрібно, бо президент ДРК колись у дитинстві грав у футбол – він був у школі голкіпером.

Коли я приніс пану Чісекеді футболку Шовковського з автографом, той був просто щасливий! Він встав і каже: «Я ж іще Блохіна пам'ятаю!». А я йому розповів, що це теж легендарний футболіст, який грав пізніше.

Звісно, президента трошки здивувало, що я знав про його футбольне минуле, але це вже наші хитрощі.

Принагідно я хочу подякувати й Олегу, і пану Шовковському, що так швидко спрацювали – це було в «десятку»!

КОЖНЕ СЛОВО ТРАМПА ТУТ НІХТО НЕ КОМЕНТУЄ, БО ВЛАСНИХ ПРОБЛЕМ ВИСТАЧАЄ

- В українському інформпросторі президент США Дональд Трамп є одним з основних ньюсмейкерів з огляду на його обіцянки припинити війну з Росією. Адміністрація Трампа також бере участь у врегулюванні збройного конфлікту між ДР Конго і Руандою (25 квітня президенти цих країн підписали у Вашингтоні Декларацію принципів, за якою зобов'язалися підготувати проєкт мирної угоди, – авт.) А яким є місце Трампа в інформпросторі ДР Конго?

- В інформаційному полі Конго панує Конго.

Звісно, коли президент країни або міністр закордонних справ зустрічається з кимось з іноземних гостей вдома або кудись їде, то місцеві ЗМІ це висвітлюють. Однак це не домінанта.

- Тобто вони не коментують, що сказав Трамп, сідаючи в літак або виходячи з нього?

- Десь це коментується, але в цілому, як я бачу, основні теми у ЗМІ – це ситуація на сході країни, внутрішня боротьба між партіями в парламенті, кого заарештували, що там у Руанді, в сусідніх країнах. Африка велика, проблем багато і, я б сказав, вибухові, ситуація змінюються постійно, тож є що коментувати.

А що стосується врегулювання, то Конго і Руанда підписали Декларацію принципів, за якими щось має відбутися. Хтось сказав «браво», хтось почав критикувати, хтось інше, потім це відійшло, тепер чекають червня, коли може бути підписана мирна угода. 

Тобто ЗМІ тут є про що писати – у країні сотні тисяч біженців, табори, хвороби і так далі.

Я попервах хвилювався – і те, й те відбулось у світі, там Індія, Пакистан, Ізраїль, Палестина, обстріли, а вони ніяк не реагують. А в них десь через місяць після мого приїзду біля аеропорту в Кіншасі річка вийшла з берегів і спричинила масштабну повінь, загинуло близько 400 людей, 20 тисяч переселенців, яким нема де жити.

І  подібні проблеми тут виникають мало не щодня, тож кожне слово Трампа тут ніхто не коментує.

СПОДІВАЮСЬ, ЩО МИ ЗНАЙДЕМО УКРАЇНСЬКЕ ЛОБІ В ДРК

- Ви доволі активно зустрічаєтеся з представниками політичної та культурної еліти ДРК. Раніше в інтерв’ю про роботу в Індонезії ви розповідали, що там навіть для організації офіційних контактів потрібно було, щоб хтось із місцевого політикуму за вас поклопотався. А як із цим у Конго? Чи можете ви напряму комусь подзвонити і попросити про зустріч?

- Дивлячись із ким. Мені здається, що важливі особисті контакти.

Коли десь відбувається якийсь захід або дипломатичний раут, я беру пачку візитівок і ручку, записую свій номер у WhatsApp і, якщо там присутній хтось із офіційних осіб, усім їм роздаю. Вони іноді теж дають свої візитівки. Потім пишеш якогось коротенького листа, що було вельми приємно зустрітися, а через якийсь час отримуєш відповідь. Іноді після цього відбувається візит ввічливості.

І отак потихеньку, покроково встановлюється контакт.

А іноді доводиться іти в обхід, бо ти не знаєш, як до цієї людини дістатися, і тоді починаєш думати, хто може бути до неї близьким. Я не буду розкривати деталей, але нещодавно ми так провели один важливий захід.

- Ви нещодавно зустрічалися з випускником Львівського університету і фіналістом програми «Голос України» у 2013 році Блезом Малабою. Цікаво, хто кого знайшов?

- Блез – прекрасна людина! Він зараз працює в Лондоні (у Королівському театрі в Ковент-Гарден, – авт.) і буває в Кіншасі буквально кілька тижнів на рік – приїжджає до батька, генерала у відставці, і живе, до речі, неподалік від нашого посольства.

Радник нашого посольства з ним був знайомий раніше, він прийшов і каже: «Блез приїхав. Зустрінетеся?» Та звісно!

Після зустрічі Блез повіз мене до їхнього єдиного симфонічного оркестру і познайомив із диригентом. Потім через тиждень у нас був концерт, і Блез там навіть трохи поспівав.

Те, що він наш випускник і що любить Україну, дуже важливо. Таких людей треба цінувати, вони, як штучні перлини, повинні мати гарну оправу.

- А в Кіншасі чи загалом у Конго у нас є ще якесь українське лобі?

- У мене вчора була зустріч із колишніми студентами, які навчалися в Україні. Я запитав, скільки їх. Виявилося, що по країні їм відомо десь про 150 випускників українських вишів. Я запропонував запросити кого можна і провести невеличкий тімбілдинг. Вони сказали, що в Кіншасі можуть зібрати 50-60 людей. Це небагато, але вже щось. 

Я ще не знаю цих людей – у нас немає статистики, немає історії, ми її зараз пишемо, формуємо ці файли. Я хочу зустрітися з усіма. Ми вже створили у WhatsApp групу випускників з України в Конго, там наразі є певна кількість людей, і вони будуть додаватись, додаватись.

Я сподіваюсь, що ми знайдемо українське лобі в ДРК, бо поки що,  на жаль, воно не дуже численне.

Але тут усі пам'ятають, що українці воювали за Конго у складі миротворчих місій. Один із миротворців, Василь Мулік, написав книжку “Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки”. Я її прочитав ще до того, як сюди приїхав,  – це щось неймовірне про роботу вертолітників на війні!

У конголезців є усвідомлення, що українці тут воювали за них, а тепер воюють удома, і це дуже зворушливо, що вони цього не забувають.

- І на завершення, чи ставите ви собі певні завдання, які треба виконати за той чи інший період, наприклад, за сто днів або за рік?

- Ні, бо це не має сенсу. У нашому посольстві працює три дипломати, тож робота планується приблизно так: у нас є 500 завдань, давайте виконаємо їх всі одразу.

Я жартую, звісно. Але дипломатія полягає в тому, щоб готувати ґрунт, аби те, що буде посіяно, обов’язково зійшло, можливо, при нашій каденції, а можливо, й потім.

Тобто зараз я «вношу добрива». 

Надія Юрченко, Київ

Фото з особистого архіву Василя Гамяніна